- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
– З останніх яскравих книжкових вражень – «Медведки» Марії Галіної та «Бедный маленький мир» Марини Козлової, книжки, написані на перетині жанрів, сюжетно досконалі, захопливі і ні на що не схожі. Найточніше визначення для них – «дивна проза», хоча і воно нічого не пояснює. Це треба читати і відчути, проте не можу дати гарантії, що в усіх вийде.

До речі, парадоксально, що Марію Галіну, яка живе в Москві, у нас знають (принаймні у поетичних і фантастичних колах) набагато краще, ніж киянку Марину Козлову. Це показує, наскільки наш літературний процес орієнтований на тусовку, котру визначає не географія, не громадянство, а щось суто специфічне й особистісне. При цьому по-справжньому хороший письменник може бути дотичним до тусовки, а може її жодним чином не торкатися – це абсолютно не корелюється з творчістю.

 - Як обираєте літературу для читання?

– Все більше з інформаційного простору, маю на увазі, намагаюся читати «книжки, про які говорять» – це хибний критерій, але іншого зараз немає. Та вирішальне значення має, хто саме говорить. Орієнтуюся і на різноманітні преміальні списки, коли знаю, що їх складають люди, смаку яких можна довіряти. Щоправда, тут жодних гарантій бути не може: скажімо, роман «Каменный мост» Олександра Терехова, найбільш резонансну російську книжку минулого року, лауреат «Большой книги», я навряд чи дочитаю, хоча вже перемогла понад п’ятсот сторінок і кинути шкода, тим більш що проза насправді сильна – але наскільки ж воно не моє... Це що стосується пошуку нових для мене імен, а взагалі-то, як і будь-який читач зі стажем, маю свій пул письменників, від яких поганого не чекаю. Тому все, що напишуть Дяченки, Биков, Уліцька, Рубіна, Галіна, Денисенко, Соколян – читатиму точно.     

 - Які книжки можете порадити іншим?

 – Ті, хто відчуває зі мною певну спорідненість, вже вхопили багато корисної інформації J. Радити щось решті немає жодного сенсу.